Кожній людині важливо отримати підтримку у своїх починаннях. Але не всім щастить з наставником, що призводить до двох шляхів — розчарування або доведення собі та оточенню, що можна досягти будь-чого. Елдрідж Джонсон став відомим бізнесменом та інженером, якому колись сказали, що він занадто тупий для коледжу. Це підштовхнуло чоловіка обрати другу стежку для своєї долі. Він довів, що може досягти висот, не маючи підтримки у близькому колі. Далі на philadelphia1.one.
Ранні роки Джонсона
6 лютого 1867 року Вілмінгтон, штат Делавер, додав до перепису населення ще одну особу — Елдріджа Рівса Джонсона. Цей хлопець народився у родині Аси Джонсона та Керолайн Джонсон. Але сталось так, що склад сім’ї, на жаль, швидко змінився.
Бувши нещодавно народженим малюком хлопчик втрачає свою найріднішу та найближчу людину — матір. У 1869 році, після її смерті, він був змушений відправитись у незнайоме місце до своєї тітки та її чоловіка. Для малюка це не був період, який травмував його, адже він ще не розумів, що відбувається. Тим паче місце проживання було оточено природою та тваринами, оскільки це виявилась ферма на північному графстві Кент.
Пізніше батько Елдріджа знову знаходить кохання та одружується. І у 10 років хлопець переїжджає до Дувра, де розташувався будинок його родини. Зміна місцевості була важкою, однак з того часу він мав можливість жити зі своїм рідним батьком.
Навчання
Елдрідж Джонсон відвідував академію Делаверу. Тоді він сподівався на вступ до коледжу, однак назвати його гарним та старанним учнем було неймовірно складно. Але слова директора, які хлопець почув у 15 років, одразу після випуску, нічим не можна виправдати. У той день йому сказали, що він занадто тупий, щоб йти до коледжу, і порадили йти навчатись якогось ремесла.
Невідомо наскільки слова директора повпливали та образили Джонсона, але результат цієї розмови був таким, що у 1883 році хлопець став учнем у майстерні з ремонту машин “Дж. Лодж & син” (англ. “J. Lodge & Son”). Студія була розташована у Філадельфії, через що Елдрідж змушений був переїхати.
У 1888 році Джонсон успішно завершив своє навчання. Його наполегливість у роботі призвела до того, що він став механіком у новій машинобудівній майстерні “Скалл” (англ. “Skull”). Місце роботи було мальовничим, адже будівля розташовувалась на березі річки Делавер, Камден, штат Нью-Джерсі.
Історія відкриття та подальшого розвитку станції була доволі незвичайною. Джон Ворвік Скалл, засновник, закінчив Ліхайський університет зі ступенем інженера-механіка. І батько допоміг йому з фінансуванням своєї справи, яка полягала у купівлі будівлі. Чоловік успішно заснував свою майстерню, де потім і почав працювати Елдрідж. Однак пізніше того ж року Джон Скалл раптово помер. Такий поворот подій призвів до того, що Джонсон став не лише майстром, а й менеджером майстерні, де головним залишився батько загиблого.
Пошук долі та нова компанія
Певний період часу Елдрідж працював над розробкою палітурної машини. Але невдовзі після завершення свого проєкту він вирішив вирушити у подорож заходом. Таким чином чоловік намагався знайти свою долю та призначення у житті, щоб його це зацікавило раз і назавжди.
У пошуках своєї мети він доїхав аж до штату Вашингтон. Однак те, що він там знайшов не відповідало його критеріям, адже робота, яку той виконував, була фізичною працею. У 1891 році чоловік вирішив повернутись на початок свого творчого шляху, тому поїхав знову до Філадельфії.
За час відсутності Джонсона Скалл, який на той момент володів майстернею “Скалл”, не зміг успішно знайти покупця палітурної машини. Тому після повернення чоловіка власник запропонував йому стати партнерами по бізнесу. Таке злиття призвело до того, що у 1894 році Елдрідж викупив частку Скалла. Так у світі з’явилась нова компанія, яка отримала назву “Виробнича компанія Елдріджа Р. Джонсона” (англ. “Eldridge R. Johnson Manufacturing Company”).
Підприємство почало займатись виробництвом дротяних зшивальних та палітурних машин. Але також компанія розширила свою діяльність та виконувала різноманітні дрібніші роботи, які пов’язані з паровими моделями та перероблюванням машин.
Одного разу клієнт, на ім’я Генрі Вітакер, приніс до майстерні “Берлінер грамофон” (англ. “Berliner Gramophone”) з ручним приводом. Чоловік попросив, щоб йому спроєктували двигун з пружинним приводом. Задача була для Елдріджа новою та стала викликом. Але він справився зі своєю роботою та віддав готовий інструмент клієнту. Однак Вітакер сказав, що результатом він залишився незадоволений.
Пристрасть Елдріджа Джонсона
Після того як Елдрідж попрацював з грамофоном, він одразу зачарувався ним. Пізніше чоловік писав, що маленький інструмент був погано сконструйований. Той звучав, як малоосвічений папуга з ангіною та застудою. Однак грамофон привернув його увагу й утримував її неймовірно міцно весь час. Елдрідж зацікавився ним так, як ніколи раніше нічим не захоплювався. Інструмент виявився саме тим, чого чоловік шукав у своїх подорожах. Виявилось, що не завжди потрібно кудись прямувати, щоб знайти щось, що визначить долю.
У 1895 році Елдріджа порекомендували компанії “Берлінер грамофон”. Це було саме те виробництво, від якого він вперше побачив інструмент, що його полонив. Елдріджа хотіли найняти як потенційного розробника з пружинним приводом. Тобто виконувати ту роботу, якою раніше один з його клієнтів виявився незадоволеним. Представники ж компанії були неймовірно задоволені його конструкцією, і вже за рік він почав особисто виробляти для них двигуни.
Джонсон продовжував працювати не покладаючи рук. Він щоразу удосконалював двигун, виводячи його назовні та використовуючи конструкцію відцентрового регулятора на основі постійної швидкості. Всю зиму Елдрідж провів у Філадельфії. Там він співпрацював з Альфредом Кларком, і вони разом удосконалювали грамофон. Однією з найбільш значущих робіт колег було покращення звукового інструменту. У 1897 році це стало основою для покращеного “Берлінер грамофон”.
Приблизно у той самий час Елдрідж Джонсон починає свої експерименти над технологією запису та тиражування платівок. Він вже давно не був задоволений їх звучанням і вважав, що можна розробити кращий процес запису та обробки.
Вивчаючи під мікроскопом платівки Елдрідж зрозумів, що процес хімічного травлення створював випадкові нерівні канавки, які надмірно дряпались та шуміли при відтворенні. Цієї проблеми чоловік намагався позбутись. Йому це вдалось, і він розробив вдосконалений процес запису, але масове виробництво все ще залишалось складним.
Компанія Джонсона Елдріджа та подальша доля
Через 2 роки, з допомогою інвестицій у розмірі 50 тисяч доларів, Джонсон вже був готовий вийти на ринок грамплатівок. Сталась ця подія у 1900 році. Елдрідж Джонсон зареєстрував свою нову компанію під назвою “Консолідована компанія з розмовних машин Філадельфії” (англ. “Consolidated Machine Company of Philadelphia”). Після цього він почав продавати платівки та різноманітні моделі грамофонів під цим ім’ям.
Однак ця подія призвела до запеклої судової тяганини. На Джонсона подав до суду Френк Сіман у 1901 році. Він сподівався отримати судову заборону, яка б не дала Елдріджу виробляти грамофони. Однак 1 березня того ж року Сіману відмовили, а Джонсону тимчасово заборонили використовувати варіації слова “грамофон”. Але згодом обмеження скасували. Елдрідж вирішив не чекати поки йому дозволять використовувати назву, тому 12 березня він зареєстрував торгову марку “Victor”.
Елдрідж Джонсон ніколи не мав наміру ставати промисловим магнатом, однак доля його завела саме на цю стежку. У 1924 році він пережив нервовий зрив і довго не міг вирішити долю своєї торгової марки. Однак згодом чоловік почав думати, що йому варто продати свою компанію та повністю вийти з бізнесу. У 1926 році після багатьох років відмов потенційним покупцям, Джонсон таки прощається з нею за 40 мільйонів доларів.
Після довгих десятиліть роботи над новими винаходами та протоптування своєї особистої стежки, Елдрідж подає у відставку з посади президента компанії та відходить від громадського життя. І після кількох років проблем зі здоров’ям 14 листопада 1945 року підприємець, інженер та винахідник помер.
Можливо якби у свій час Джонсону не сказали, що він не надто розумний для навчання, той ніколи б і не знайшов свого покликання. Чоловік міг би стати кимось іншим, однак доля розпорядилась так, що Елдрідж став відомою та впливовою людиною, якому у 1985 році посмертно дали премію “Ґреммі”. Він зробив великий внесок у галузі звукозапису та історію людства.